Історія села Кринички: 

погляд через фотоархіви криничанців

Сучасне село Кринички сформувалося, в період 1810-20-х рр. Офіційною датою створення поселення визнано 23 липня 1824 р. Таким чином у 2024 році селу Кринички виповнюється 200 років. Першими жителями села були вихідці із сусідніх сіл, заснованих у кінці ХVIII ст.: Петрово-Солонихи, Кір`яківки та Кам`яної Балки. Вперше картографованим село було у 1840-х рр. на мапі «Європейської частини Росії» як Хутір Колодязі на лівому березі лощини  Колодязь Крюковой. У ньому нараховує близько 3-5 дворів, та 10-15 жителів. У кінці 1850-х село належало до маєтку Богданович Єфросинії Іванівни, панський будинок якої розташовувався у селі Кір'яківці. В цей період хутір носить назву Софіївка у ньому нараховувалося вже 15 дворів та 73 жителі( 39 чоловіків і 34 жінки). В той час хутір належав до маєтку Богданович Єфросинії Іванівни. Друга донька, якої Софія Петрівна після одруження візьме прізвище Аркас, її син відомий український історик Микола Миколайович Аркас. Цю інформацію підтверджує праця Пивовара А.В. «Алфавіти поселень Одеського повіту» у розділі «В 3-м стане» подає нам інформацію про поселення під назвою «Софиевка , хутор 4-го класа, Богдановичевой»

Карта «Європейської частини Росії» складена полковником Шубертом у 1840 році.	Варіант 3-х верстової карти Європейської частини Росії ,варіант 1840-х років.
Варіант 3-х верстової карти Європейської частини Росії ,варіант 1860-х років.	Варіант 3-х верстової карти Європейської частини Росії ,варіант 1920-х років.

В 1861 р. в Російській імперії було скасовано кріпосне право. Це позитивно вплинуло на економічний розвиток всього Причорноморського регіону загалом та с. Софіївка зокрема. Одним з наслідків цього стала активізація німці зі старих колоній заснованих протягом 1809-1830 рр. які починають скуповувати землі в Херсонській губернії. Володіння навколо сучасних Криничок було придбано у власників у період між 1865-1873 рр. З 1873 року село відоме як німецька колонія Шенфельд, у перекладі з німецької - «гарне поле». Разом з тим використовувалися назви Кринички, Гашар, Брюнер. На 1873 рік жителів - 215 осіб, дворів - 32, землі - 3044 десятини (3653 гектари). У 1882 році у колонії Карнешке (Шенфельд, Софіївка, Кринички) нараховувалося 154 жителя (79 ч. та 75 ж.) у тому числі, 114 католики та 10 євреї. 133 займалися сільським господарством, 10 торгівлею, 8 ремеслами, 3 іншими заняттями. Всі 29 дворів належали колишнім колоністам. В числі населення німці та євреї, волів та коней у поселян 437 голів.  У 1887 році число жителів зменшилося до 213.

В 1891 році в колонії створено земський зерновий склад на 1000 пудів(16 тон). Щодо комерційного розвитку села в цей час, то ми можемо звернути  увагу на наявність таких магазинів:

1.Бакалія, тютюн та галантерея (власник Зісь Розенштекер);

2.Бакалія,тютюн та галантерея (власник Зусь Турянський);

3.Бакалія,тютюн (власник Зісь Турянський);

4.Бакалія,тютюн (власник Зісь Розенштехер);

5.Пивна лавка (власниця Кемпе Матильда).

У 1896 році у колонії мешкало 142 особи (70 чоловіків та 72 жінок), налічувалось 23 дворів. Існували римо-католицька церква, школа (37 учнів (28 хл. та 9 д.) постоялий двір. В селі існував механічний млин  з приводом паровим локомобілем, власником якого був Йосип Флек.

Територія млина. Фото з особистого зібрання Шерстюка Д.В.	Територія млина. Фото з особистого зібрання Данилюк Ж.М.	Колгоспна пекарня на територія млина. Фото з особистого зібрання Бурковець Р.І

1908 року Земство завершує будівництво залізобетонної конструкції мосту та греблі через балку в селі Кринички (Шенфельд), довжиною 87,7 сажнів та шириною 3 сажні. Крім цього, було проведено такі роботи: обладнання східного кам’яного під`їзду мосту, планування та ґрунтовка шляху.

Фото з зібрання Жигадло Г.М	Фото з зібрання Орлової Г.П

Згідно з документами Одеської земської повітової управи, з 1890 року в колонії Шенфельд існує земський поштовий пункт. За ним закріплено 4 коней. Потрібно згадати, що саме Йосип Флек  1899 року ініціював відкриття в колонії Стоїчного пункту, котрий займався утримуванням коней і використовувався для швидкого переміщення чиновників різних рівнів. Начальником пункту спочатку був сам Йосип Флек, а 1916 його змінив Яків Філіпс. Стоїчний пункт мав у своєму розпорядженні в різні роки 3-4 коней. Він працював до 1917 року включно, маючи лише невеликий перебій в роботі в 1906 році через перебої у фінансуванні. Перші спроби створити поштово-телеграфний пункт в селі відносяться до 1913 року, коли проведено перемовини між Одеським поштово-телеграфним округом та Шенфельдскою сільською управою про можливість відкриття в населеному пункті поштового відділення, за умови, якщо місцеві жителі нададуть безоплатно на три роки приміщення та коней для перевезення пошти. Шенфельдська сільська громада не побажала надати ні те, ні інше. Між тим до справи відкриття пошти, розуміючи її вигідність долучився місцевий підприємець, володар механічного млину Йосип Якович Флек.

Приміщення пошти збудоване в 1913 р. Фото з зібрання Бойко С.І

1913 року сільським старостою працює Гельфріх Франц Францевич. В ці роки у власності поселян 3300 десятин(3605 гектар), котрою володіли 40 домогосподарств, маючих право голосу. 1914 року сільським старостою числиться Йосип Ренер

З початком Першої світової війни німецькі поселення були перейменовані й колонія Шенфельд дістала назву Софіївка. У 1916 році село Софіївка(Шенфельд, Кринички) нараховує 75 господарств, населення складає 466 осіб у тому числі 201 чоловік та 265 жінок. 1918 року Шенфельд, як і інші колонії на Північний Захід від Миколаєва допомагає німецькому гарнізонові у місті у плані заготівлі продуктів харчування, фуражу та сіна. В свою чергу, німецькі збройні сили допомагали колоністам в захисті від банд у кінці 1918 на початку 1919 року. Зокрема, на території колонії певний час розташовувалася 1 батарея 15 піхотного полку, котра потім відправилася маршем в колонію Зульц через колонію Карлсруе та в подальшому повернулася до Варварівки.

Фото села, (вид на сучасну вулицю Поштову) з книги «Neuer Haus- und Landwirtschaftskalender für deutsche Ansiedler im südlichen Russland. 41. Jahrgang (1909)»

Влітку 1919 року колонія Шенфельд спалена відступаючими військами Червоної армії. В колонії було знищено 12 будинків, 7 парових молотарок, 1 великий млин. Загальні втрати колонії від цього акту руйнації оцінюються у 15 мільйонів золотих рублів. Повідомляється також ,що колонії Гальбштадт, Шенфельд, Штейнберг та Петрівка об’єдналися в один район самооборони .У липні-серпні 1919 року Одеський повіт сколихнуло масштабне повстання німецьких колоністів. Вони виступали проти масової продрозверстки та мобілізації до Червоної армії, крім цього повсталі виступали за передачу влади Установчим зборам. Повстання було підготовлене Центральним союзом німців-колоністів Причорномор’я. Центр повстання, так звана «Рада Оборони», розташовувався в колонії Грос-Лібенталь. Загони повстанців створювалися в селах Мангейм, Зельц, Страсбург. Приєдналися до повстання і колонії, що розташовувалися навколо Ландау. На початку серпня повсталі почали здавати свої позиції і до середини місяця останні вогнища збройної боротьби було придушено. В Шенфельді загинуло 44 особи.

У липні 1922р. в селі засновано сільськогосподарське товариство «Шенфельдське», у вересні-жовтні дві невеликі артілі спільного обробітку землі «Дружба №6» та «Колоніст». 1930 року артілі та індивідуальні господарства об’єдналися у колгосп імені Леніна, у якому нараховувалося 144 господарства та 450 членів.

1924 року шляхом поділу Новогригорівської сільської ради засновано Шенфельдську сільську раду. В ній нараховувалося  706 жителів, з них 547 німців. У 1925-1939 роках село Шенфельд входило до складу Карл-Лібкнехтівського німецького національного району Миколаївського округу (з 1932р. - Одеської області). В роки Голодомору 1932-1933 рр., відповідно до політики правлячої комуністичної партії, з країни вивозилося зерно у масштабах незнаних до того часу. Села або залишалися лише із запасом зерна, котрого мало вистачити на весняну посівну 1933 року , або взагалі без нічого. Люди гинули, гинули родинами, гинули вулицями, гинули цілими селами. В цей час у Криничках, завдяки діям голови колгоспу Гекеля Івана Матвійовича ситуація залишалася досить стабільною, хоча не можна заперечувати факту, що померлі чи опухлі від голоду все ж були, але їх було мало

1939 році  місцевий колгосп нараховує 156 дворів та 674 колгоспників. За колективним господарством закріплено 3027 гектарів землі, з них ріллі 2392 гектари, саду 9 гектарів,  в особистому користуванні колгоспників 26 гектарів. Головою правління колгоспу був Антон Романович Шенер, головою ревізійної комісії - Никонор Іванович Нор, бухгалтером - Іван Миколайович Штін. 

В роки Другої світової війни належали до румунської провінції Трансністрія, в управлінському відношенні підпорядковується штабу Зондеркоманди СС «R», котрий розміщувався в с. Ландау (нині Широколанівка) очолював її Х. Гофмаєр. Команда за своїм складом була нечисленною, і, в основному, спиралася на загони самооборони, створені у колоніях для захисту населених пунктів від посягань зовні. В серпні 1942 року на станцію Трихати доставлено близько 12 тисяч циган. Вони розселені в радіусі 40-50 кілометрів по навколишнім колгоспам. Близько 4 тисяч циган померло від голоду, холоду, тифу взимку 1942-1943 років. Деякі були розстріляні жителями німецьких колоній, зокрема є свідчення  про такі розстріли і в колонії Шенфельд місцевим загоном самооборони.

В середині березня 1944 року в ході проведення «Адміністративного переселення» німці з території села були евакуйовані німецькими військами до провінції Вартегау( нині Західна Польща). Та ж частина переміщених, що залишилася на території провінції, після зайняття цих територій Червоною Армією була репатрійована до Сибіру, Архангельської області та Казахстану. Червона армія зайняла село в ніч на 27  березня 1944 року.

Аерознімок села Кринички часів Другої світової війни. З колекції автора

Назву Кринички село отримало у 1946 році, на честь 10 криниць, які залишилися діючими в селі після війни. Частина з них викопана німецькими колоністами, частина існувала до появи на місці села німецької колонії. 

Першим післявоєнним головою колгоспу був Петро Семенович Писаревський, його наступником став Федір Меркулович Орлов. За його головування придбано до колгоспу: один комбайн «Сталінець-1» , два трактори «Комбайнер», три трактори «ХТЗ» , один «Універсал», дві автомашини, дві молотарки, три парових машини, у колгоспі працювало 75 коней. Після Орлова Ф.М. колгоспом керує Мусіяка Лаврентій Антонович.

Фото з зібрання Жигадло Г.М	Фото з зібрання Жигадло Г.М
Фото з зібрання Паршиної Н.З	Будівля Криничанської МТС Фото з зібрання Жигадло Г.М
На території бригади в с.Кринички. На фото з ліва на право сидять Торопенко Юзефа, Браславич Марія(Маруся), нижче Сіряченко Лідія, Матвіюк Ганна, Савова Марія, Мальована Анастасія, невідома, нище Вербіцка Ліза, Костюк, Жуковська, вище Слободенюк Надія, нижче невідомо  Фото з зібрання Жигадло Г.М	Будівля Криничанської МТС Фото автора

1948 року, внаслідок розкрупнення Варварівської МТС  створено Криничанську МТС. Головою її став Пурич Анатолій Юхимович. Навчання майбутніх трактористів та механіків здійснювалося на базі Ландауської МТС, котра, хоч і була поруйнована війною, та все ж змогла зберегти частину матеріальної бази, достатню для проведення підготовчих курсів. 1957 року на базі Криничанського колгоспу та МТС створено радгосп «Криничанський», до якого на правах відділень увійшли колгоспи сіл Кринички, Новогригорівки, Новоселівки, Трихатського, Трихат, Морозівки (нині не існує), Петрово-Солонихи. Першим директором радгоспу призначено Косарєва Павла Прохоровича. В селі в ці часи побудовано Будинок культури, новий корпус школи, відчинено ФАП, кілька крамниць. У 1963-1965 роках на місці невеличкої вулиці будується стадіон. Побудовані типові тваринницькі приміщення, кормоцех, молокопункт з холодильником та лабораторією, ветпункт, будинок тваринника з їдальнею та крамницею. Більшість трудомістких процесів було механізовано. 1971 року головою радгоспу стає Коваль Іван Іванович. За час його головування побудовано приміщення контори радгоспу (1977 рік ,в ньому нині розміщується Криничанська сільська рада) та остаточно розбито парк, раніше на його місці проростали окремі дерева та був водостік під час весняного паводку.

Будівництво Будинку культури 1966 р. газета радгоспу "Криничанський" - Степовий маяк	Будинок культури. Фото з зібрання Жигадло Г.М	Виступ у будинку культури.  Фото з зібрання Нагорного Л.Д
Ідальня  1966 р. газета радгоспу "Криничанський" - Степовий маяк	Нагортання стадіону Фото з зібрання Паршиної Н.З	Виноградник за селом Фото з зібрання Степанець Л.І

Загальний вид тваринницьких ферм Криничанського відділка радгоспу "Криничанський" 60-ті рр. ХХ ст.

З 1979 по 1997 роки в селі побудовано дитячий садок на 150 місць (зараз він носить назву «Васильок»), розпочато роботи з газифікації села. Директором радгоспу працював Лаковський С.М. З 1999 і в перші роки 2000-х земля була розпайована. Створено ТОВ «Криничанське», ТОВ «Довіра» і ще близько 25 фермерських господарств.

Наразі село Кринички представляє собою достатньо розвинений населений пункт. З відповідними цьому статусу атрибутами. Село газифіковане, електрифіковане налагоджене водопостачання людських осель на всіх вулицях села. Створене нічне освітлення вулиць котре цілком задовольняє потреби населення. В селі успішно діють три магазини. Ряд вулиць села заасфальтовано. Проведенні роботи по ремонту мережі водопостачання села, роботи по освітленню села, було перекрито дах сільського клубу та відновлено малий зал, в планах провести ремонтні роботи у інших приміщеннях клубу.

На території села розташовуються кілька підприємств агропромислового напрямку. Підприємством котре активно включилося в ритми сільського життя є завод «Термобуд»

Завод Термобуд у Криничках

Згідно з Каталогами церков та духовенства Тираспольської римо-католицької церкви ще з 1876 року у поселенні Софіївка створено молитовний будинок, у 1883 році в селі споруджується кам’яний храм в ім’я Святого Хреста. До 1899 року Шенфельд виділяється у окремий вікаріат приходу Ландау. 15 травня 1910 року храм було офіційно освячено Єпископом Тираспольської римо-католицької єпархії Йосипом Кеслером.

Вид на колонію Шенфельд та храм Святого Хреста 1911 р.	Еберле Леонард Іванович фото 1908 р.	Залишки фундаменту західної стіни храму фото автора 2018 .

З 1912 року Шенфельдський вікаріат переформатовано у філіальну церкву. З 7 грудня 1897 року по 12 жовтня 1912 року священиком у вікаріаті Шенфельд служив: Еберле Леонард Іванович. За його активного сприяння храм села Шенфельд було прикрашена дерев’яними  скульптурами. Його наступником був Яків Гааль. Він працював настоятелем до самої своєї смерті у 1917 році. Змінює його Іоган Бернардович Бак. Художником та хранителем ключів при церкві у 1914 році працює Р.Бем. Про внутрішнє убранство церкви святого Хреста нам повідомляє «Опис церковного майна Шенфельдської римо-католицької церкви» складений у березні 1922 року. Згідно з ним ми можемо бачити що в кірсі було три вівтарі, три килима, один комод, різного типу одягу для богослужіння 16 пар, ризи для богослужінь чорного, білого, червоного, синього та фіолетового кольорів. Також зазначені такі предмети – чаша, пошкоджений орган, двадцять церковних лав, одна фісгармонія, дві великі та чотири маленькі люстри, чотири ліхтаря, два кадила, чотири хоругви одне кропило. В церкві було 20 ікон та статуй, вісім розп’ять, двадцять великих та малих підсвічників, 4 Євангеліє та требники, одна сповідальня. При храмі числилося 8 дзвонів та дзвіночків. Священик в колонії Іоган Бак. У 1924 році релігійна громада колонії Шенфельд нараховувала 191 особу.  Серед них 89 чоловіків та 102 жінки. Для того щоб у ці часи можна було правити в церкві службу то потрібно було зареєструвати релігійну громаду у відповідних органах та постійно знаходитися під їх наглядом.  До складу релігійної ради села входили:

1.Ренер Йосип Іванович – голова;

2.Бірк Михайло Францевич – секретар;

3.Еберле Антон Георгієвич – член;

4.Ренер Гіронім Іванович – член.

У 1928 році священиком при церкві числиться Фрідт Антон Іохімович. Органістами Гопфауф Іван Якович на посаді з 1926.  Та Бабель Нікодим Іванович на посаді з 1928 року. На початку 1930-х костел закрито та перетворено на театр потім на кінотеатр. Після зайняття села німецько-румунськими військами, кінотеатр було перетворено у костел та в ньому було відновлено богослужіння. Після війни будівля храму використовувалась місцевим колгоспом. У кінці 50-х на початку 60-х залишки костелу будівлі розібрано та на їхньому місці побудовано  магазин, що існує й досі.

Фото з зібрання Жигадло Г.М	Фото з зібрання Голуба М.П

Згідно даних звітів Одеського повітового земського управління вперше створено як німецьку церковно-приходську у  1880 р.   1893 року повідомляється про тісноту старого  шкільного приміщення, на вказаний рік в школі навчається 39 осіб. В 1899 році зустрічаємо повідомлення про нове шкільне приміщення з 1 класної кімнати. Опікувалася школою сільська громада, як її німецька, так і українська частини. 1903 року в школі навчалося 36 осіб. Вчитель був один. 1906 року збудовано нове шкільне приміщення, нині це старий корпус сучасної школи.

Сільська школа фото середини 50-х років ХХ століття. Фото з зібрання Потінської І. Ф.	Сільська школа фото середини 50-х років ХХ століття.Фото з зібрання Жигадло Г. М.	Сільська школа фото середини 50-х років ХХ століття. Фото з зібрання Шерстюка Д. В.

У 1918 році вона перетворена на трудову. В 1920 році в школі 75 учнів та 2 вчителі. З роками школа змінювала свій тип: з 1936-неповна середня, з 1937-семирічна, з 1954-середня школа. З 1936 року директором школи працював Волошин М. Є. Директорами навчального закладу в повоєнні роки були Мильниченко Д.О., Пурич М.Х., Смола Г.С., Осика І.Я., Бондаренко І.П.. У у 1968 році було відкрито новий  корпус школи, очолював шкільний колектив тоді Воронович А.І. Восени 1979 року керівником школи став  Кайков А.Д.. З 1988 р  до 2014 р директором працювала Жигадло Г. М. вчитель–методист, Відмінник народної освіти, делегат ІV з’їзду вчителів. Від 1 вересня 2014 року обов’язки директора Криничанської школи виконує Кичатий С. Д. Нині освітня установа носить ім'я одного з творців сучасної Конституції України - Мусіяки Віктора Лаврентійовича, в минулому випускника закладу. 

Новий корпус школи збудований у 1968 р.  Фото з зібрання Жигадло Г. М.	Корпус школи збудований у 1968 р.	Пам'ятна табличка встановлена на будівлі закладу

© В.С. Дробний. На основі власних досліджень